«У нас викладають практикуючі спеціалісти!», – кричать курси у рекламі або тихо пишуть на сайті крупним шрифтом. Але практикуючий спеціаліст – не дорівнює викладач. Окрім володіння знаннями, треба ще вміти їх передавати. Як навчитися вчити та що має знати хороший викладач, СуХаРі дізнавалися у тих, хто вже давно розповсюджує знання.


Вчителі зі слабкими викладацькими здібностями — у п’ятірці найросповсюдженіших проблем харківських курсів.

Це і не дивно, адже для викладання на курсах, досвід вчителя ніхто не вимагає. Для прикладу, вакансія  багатопрофільної школи «Промінь», яка шукає лектора з курсу «Менеджер з персоналу». У вимогах ні слова про досвід викладання.

Хоча за дописами про школу на Харківському форумі ми зрозуміли, що викладачів навчальний центр донавчає. Щоправда, за їхні гроші. У коментарях на форумі за 2005-2008 роки люди розповідають про те, що їх запрошували у «Промінь» на співбесіди на вакансію викладача. Але представники школи перед початком роботи просили пройти платні курси підготовки. Прокоментувати представники школи відмовилися.

Схожу невимогливу вакансію знайшли від школи крою та шиття.

На відміну від них, мовні курси зазвичай шукають викладачів із досвідом.

Під час ревізії в харківській IT-школі A-Level команда СуХаРів з’ясувала, що викладати до них приходять працівники ІТ-компаній та фрілансери. Як правило, у них немає досвіду проведення занять.

Викладачі A-Level говорили, що займаються розвитком самостійно: ходять один до одного на заняття, слухають і діляться досвідом.

Координаторка освітнього департаменту харківського ІТ-кластеру Олеся Ульянова розповідає, що шукати преподів з числа ІТшників — це не абиякий виклик:

«ІТ-сфера взагалi – це світ інтровертів. Вони дуже класні спеціалісти, але їм важко передавати свої знання. Їм простіше зробити самим, прийти і полагодити щось, а не пояснювати іншим, як це зробити».

Коли просиш айтішника повикладати

Виходить, попит на викладачів більше, ніж професіоналів цієї справи. І курси знижують планку, приборкують амбіції. Зрештою, не зупиняти ж  навчальний процес, якщо клієнти приходять і приходять?Хроніки розчарувань випливають на форумах чи анонімних сайтах. Наприклад, історія «вайтівайтішніка», що вирішив вчити Angular у київському філіалі Lviv IT School (харківський закрили кілька місяців тому – прим. СуХаРів). За словами хлопця, викладач знав не усі теми, заявлені в програмі. Організатори курсів замінили вчителя на більш досвідченого, але не у викладанні. Звичайно, горе-курси принесли мало користі.

Як не прикро, але це не одиничні випадки. Світлана ділиться своїми розчаруваннями з приводу харківського курсу графічного дизайну, що проходила цією весною:

«Я записалася на курс у достатньо престижну школу з гарними відгуками. Організатори розповідали, що добирають практикуючих дизайнерів зі своїми студіями, тому вагань майже не було. Але я потрапила до тічера, який до цього ні разу нікого не навчав. Ми були у нього перші. Ще і група зібралася  з різним досвідом. Розгублений викладач не зміг дати матеріал системно та пропонував мало практики. Він сподівався, що йому будуть ставити питання і це допоможе підтримувати навчальний процес. Проте питань не виникало, бо не було практики. Половина студентів пішла з курсу, не закінчивши».

Спеціалістів спокушає низька вимогливість курсів і вони йдуть вчити, не зваживши свої сили та не пройшовши жодного навчання.

Йти викладати людей штовхають власні амбіції, бо зазвичай це part-time робота, за яку не пропонують надто великі гроші. Програміст, менеджер та консультант Володимир Железняк каже про небезпечність такого явища через те, що спеціалісти, які йдуть викладати, не можуть об’єктивно оцінювати свої здібності. Він бачить зв’язок з ефектом  Да́ннінґа — Крю́ґера (прим. СуХаРів – перебільшення своїх здібностей та компетентності). Тобто якщо людина відчуває, що готова вчити, не факт, що вона здатна робити це професійно. Хоча виміряти ефективність викладача, за думкою Железняка, досить реально. Результатом завжди має бути зміна поведінки: чи зможе після навчання випускник знайти роботу, або все залишиться у тому ж стані, що й до курсу? Він також вірить більше в окремих тренерів, аніж гарантію від курсу на якість навчання.

«Поки що на українському ринку я не бачу компаній, що могли би гарантувати те, що в них всі викладачі класні. Я ще не зустрічав організацій, де тренери були б взаємозамінні. Тому обирати навчання краще після знайомства з вчителем», – розповідає менеджер в галузі ІТ Володимир.

Зі складністю професії згодна освітня консультантка та репетиторка Олександра Руденко: «Людина стає спеціалістом у певній сфері – географії, програмуванні, проектуванні, продажах тощо, не відразу. Вона навчається цьому не місяць і не два. Я вважаю, що викладання – це така ж робота, як і будь-яка інша».

 

У який бік дивитися викладачу-початківцю?

Олександра Руденко, що не перший рік навчає як дорослих, так і дітей, радить постійно практикуватися та знайти собі наставника, тобто людину, яку ви вважаєте авторитетом у викладанні. Також варто звертати увагу на освітні події:

«Окрім безлічі різних онлайн-курсів, на сьогодні тільки лінивий не впроваджує івент-маркетінг і навчання як розвагу. Ходіть на такі заходи, дивіться на магію викладання. Вчіться. Обговорюйте. Ставте питання».

Олександра каже, що викладачеві потрібно розумітися на таких поняттях як методика, педагогіка, дидактика, педагогічна та вікова психологія. Та не радить вступати в університет, бо можете витратити безліч часу на засвоєння застарілої та неактуальної інформації.

Віктор Каук, викладач ХНУРЕ, додає, що варто спочатку перевірити навчальну програму на собі: пройти усі її кроки. Але не варто забивати на педагогічні основи: що таке мета заняття, які є інструменти для навчання, як вимірювати знання та навички студентів, і як мотивувати студентів.


Важливо також, наскільки викладач встигає за часом та розвитком технологій, особливо в сфері IT. Максим Вороний, викладач внутрішніх технічних курсів у GlobalLogic, зауважує, що через темпи розвитку областей знань, вчорашній «класний препод» за кілька років може виявитися нудним експертом, що дає неактуальну інформацію. Деякі курси самі беруть на себе оновлення програми навчання, і викладачу доводиться підлаштовуватися. Але про повторну перевірку викладачів після n місяців чи років роботи ми не чули від жодних курсів. Тому особиста відповідальність тих, хто вчить – слідкувати за розвитком індустрії та безперервно вчитися, а не працювати «по накатаній».

 

Хороший, білий та пухнастий викладач

«Як бути хорошим викладачем – немає пігулки чи однозначної відповіді. Якщо практикуючий спеціаліст хоче бути викладачем і здатний навчатися як передавати знання – це найкращий варіант», – вважає Олеся Ульянова. Також вона наголошує, що менш підкованний спеціаліст може бути успішнішим за того, що краще знає матеріал, але не вміє передати свій досвід. Олександра Руденко вважає, що хороший вчитель – це той, що «горить» своєю справою та постійно підвищує кваліфікацію, шукає нові можливості працювати якісніше.

За думкою Віктора Каука, треба пам’ятати про  культурно-моральний аспект. Якщо викладач не переймається, яка користь студентові від навчання і як він на нього впливає, його важко назвати хорошим педагогом.

Саме думка про користь навчання має мотивувати вчителів, а не власні амбіції чи гроші.

Наскільки корисними є ваші лекції для студентів? Скільки людей працевлаштувалося або знайшло своє перше замовлення після вашого навчання? На що треба звернути увагу, аби їх стало більше?


В цих питаннях відповідальність, яка не дозволяє «забити» на розвиток та підвищення кваліфікації, а стимулює вчитися вчити.

Авторка: Анна Сергієнко, Надія Труш

Дизайн главной картинки: Алеся Гужва

 

Радимо почитати:

Розвиватися та провокувати зміни: мотивація для вчителів

Закрылись, потому что не дотягивают: кейс ItBursa

Перевірити навчальні курси тепер можна з Маніфестом хорошої школи

1