Відділи дистанційного навчання в українських університетах почали працювати ще кілька  років тому. У 2013 році у Міністерстві освіти і науки України за часів Володимира Табачника з’явилось Положення про дистанційне навчання. Згодом вийшов наказ та інші нормативні документи, які закріпили і без того логічне рішення —  вчити можна і треба поза лекційними залами.

Тому за останні роки виші, школи та коледжі розвивали цю тему наскільки сягала фантазія. Однак проблем вистачає: трактування понять під себе, відсутність бажання у вчителів вивчати нові інструменти тощо. Як і в ситуації з більшістю реформами під час їхнього «активного впровадження», проглядається реалізація для галочки.

Нині загальноосвітні школи часто плутають  поняття індивідуального навчання з дистанційною формою. А в університетах ототожнюють із заочним навчанням і пропонують тим, хто хоче підвищити кваліфікацію. Тому здебільшого ті, хто вчиться на очній формі, мають і далі сидіти на парах.

Хоча за Положенням про дистанційну освіту  такі курси спрямовані на «підготовку громадян до вступу у навчальні заклади, підготовку іноземців та підвищення кваліфікації працівників». Втім, тестування чогось нового часто роблять на тих, кого найменше шкода.

Щоб розробити платформи для онлайн-курсів або створити програми, виші знаходять фінансування у міжнародних фондів або справляються своїми силами. Для розміщення курсів університетські або партнерські ІТшники здебільшого використовують системи Moodle або зрідка Open Edx.

СуХаРі вже писали про те, що у ХНУ імені В. Н Каразіна є відділ дистанційного навчання з одним відкритим курсом, а у ХПІ можна пройти фахові курси на більше ніж 10 факультетах.

Привчити студентів в університетах ще вдається. А от привчити їх до дистанційних курсів поки викладачам складно.

На перший погляд, все рухається у правильному напрямку. Далі давайте подивимось на приклади двох університетів та онлайн-курс у коледжі.

 

Досвід ХПІ: підвищення кваліфікації та зниження цікавості

У Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» дистанційно навчаються на курсах студенти та підвищують кваліфікацію викладачі.

«Останні п’ять років 500–800 викладачів щорічно проходять онлайн курси підвищення кваліфікації. Ефективність наших відкритих дистанційних курсів складає у середньому 20–30%, тобто тільки третина завершує навчання. Скажу більше: стільки ж користувачів заходить в онлайн-курс лише один раз», — розповів кандидат технічних наук, професор кафедри «Технічна кріофізика», керівник проблемної лабораторії дистанційного навчання ХПІ Володимир Кухаренко.

Завдання його проблемної лабораторії — навчити створювати курси, тобто використовувати нові інструменти та інформаційно-комунікаційні методики. Кілька років тому Володимир підготував навчальний посібник.  Він є гостем та спікером низки освітніх конференцій та семінарів.

Науковець переконаний, що підвищувати інтерес та відсоток проходжень курсу — завдання педагога. «Просто поки що про цю проблему майже не думають», — зазначає він.


З успіхами студентів в онлайн-курсах також нерайдужно, бо, за його словами, студенти досить довго звикають до дистанційних курсів університету.  «Раніше у мене були студенти з першого по п’ятий курс. Зараз я викладаю на  третьому та по четвертому курсах. І це  складніше, адже адаптація студента до дистанційного навчання складає один–два семестри», — зазначає він.

Стартова сторінка відкритого курсу ХПІ

 

«Віртуальний пацієнт» і відгук студента про онлайн-курс у Запорізькому медичному університеті

Добре, нині мистецтву навчати на відстані викладачі поки що вчаться. Поки що у цьому їм допомагають  закордонні донори або експерти. Однак хто цей рух має спрямовувати або розказати, чи треба це робити саме в такому форматі? І хто має сказати викладачам про те, що курс треба змінити. І хто має оновлювати ці курси в принципі? Найправильніший варіант у випадку дистанційного навчання — дати можливість студентам впливати на розвиток дистанційної освіти. Або як мінімум запитувати про те, що вони думають про таку форму та збирати зворотній зв’язок про створені продукти.

Випускниця Запорізького медичного університету Вікторія Андрєєва розповіла, що онлайн-курс «Фармацевтичний аналіз лікарських засобів», який вона проходила на сайті універу,  досить складний і неповноцінний. Тобто щоб завершити його, вона повинна була  зазирнути до друкованих університетських методичних матеріалів.

«Мені подобається ідея онлайн-навчання, проте матеріалів у курсі виявилось недостатньо. І я шукала додаткові джерела, щоб знайти відповіді на питання. Думаю, що студент з іншого вишу не зміг би пройти цей курс, бо інформації у ньому для складання тесту замало».

Запорізький державний медичний університет має понад 20 онлайн-курсів з різних дисциплін. Як розповів завідувач кафедри медичної та фармацевтичної інформатики, професор Олексій Рижов, дистанційне навчання в Запорізькому державному медичному університеті має два напрямки  – технологія «Віртуальний пацієнт» та безпоседеньо онлайн-курси.

Вигляд сайту. Мінімалістично, хоча досить привабливо

«Ми започаткували у себе навчання на базі технології ″Віртуальний пацієнт″. Особливість її в тому, що студенту дають задачу з хворим, а він повинен розібратись у ній та визначити діагноз».

За його словами, проект працює 4 роки і в ньому беруть участь студенти з України, Грузії та Казахстану.

Натомість онлайн-курси вони вводять більш поступово. Зараз у них є певна послідовність курсів, і сертифікат з кожного стає допуском до проходження наступного.

Дистанційні курси в університетах: що йде після гучних заяв?

Конвеєр онлайн- курсів: розвантажити викладача, привчити більше вчитися студентів

«Минулого року було зареєстровано 4,5 тисяч студентів очної та заочної форми. Їм дозволялось перейти на наступний курс, тільки якщо вони складуть  іспит дистанційно. Зараз 30% дисциплін у нас викладається у змішаній формі або дистанційно», – наголошує Рижов.  

«Онлайн-курс з математики став особливо доречним, коли коледж закрили взимку задля економії опалення»

Євген Ткаченко – викладач математики, який створив та виклав у мережу курс з комбінаторики, статистики та теорїї ймовірності для підготовки до складання ЗНО.

«Раніше я пропонував своїм студентам пройти цей курс та отримати додаткові бали. Коли директор закривав коледж  на зимові місяці задля економії опалення, курс став особливо доречним і був обов’язковим. Зараз я вже не викладаю в коледжі, однак займаюсь репетиторством та даю цей курс учням», — розповів Євген Ткаченко.

Блок курсу з математики для ЗНО

За його словами, курс пройшло до 100 учнів. За розміщення уроків він нічого не сплачував. Для колег-вчителів курс Євгена не став взірцем для наслідування: «Інші вчителі питали та цікавились, особливо багато запитували молоді колеги. Однак далі розмов справа не рухалась. Поки що я не знаю, щоб хтось захотів створити онлайн-курс. Кажуть, що це довго».


Про ефективність дистанційного навчання в наших вишах поки говорити зарано. Про те, наскільки курс захоплює та заохочує вчитися далі, – поготів. Зараз цей напрям розвивається хвилеподібно: курси створюють і запускають, далі все працює, як прийдеться. Фахівці кажуть, що вони орієнтуються  на західні масові онлайн-курси. Однак це точно поки не пріорітетно для навчальних закладів, на це виділяють замало ресурсів. Втім як і більшість нововведень, рух до онлайну в державних освітніх закладах розвивається не завдяки, а всупереч.

Авторки: Анна Меженіна, Світлана Охович

Фото для головної картинки: Javier Quesada

До кожного курсу на СуХаРях можна написати відгук. Не стримуй враження про паскудність програми чи низькосортність організації навчання. Напиши, чи були там янгольські умови або диявольські ціни? Твоя оцінка даватиме рейтинг курсу. А їм’я та контакти можна не розкривати публічно.

 

Рекомендуємо прочитати:

Вчитися на ходу: Microlearning ч.1

Тактика преподавания: какой ты учитель? 

О частном университете и курсах, которые (не) утонут

1